середу, 9 вересня 2020 р.

Рекомендації батькам та близьким дитини, що схильна до суїцидальної поведінки

 






Рекомендації батькам та близьким дитини,

що схильна до суїцидальної  поведінки

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, серед населення віком від 15 до 44 років самогубство є одним із трьох головних причин смертності. Щороку в світі близько мільйона людей покінчують життя самогубством, тобто одна людина кожні 40 секунд. Із роками суїцид «молодшає»: про те, щоб накласти на себе руки, думають та здійснюють спроби зовсім ще діти. У зв'язку з високою поширеністю суїцидів серед дітей та підлітків на місцевому, регіональному і державному рівнях існує нагальна необхідність у профілактичних заходах.

         Суїцид (самогубство) є однією з актуальних проблем існування суспільства у всьому світі від часів античності і до сьогодні. Вперше про суїцид згадано в історичних джерелах до нашої ери.

Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., «Полеміка людини з душею». Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже. Смерть здається єдиним виходом із полону страждань.

 Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Аристотель. Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він уважав це явище порушенням основної заповіді «Не вбий».

Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917) у XIX ст. вирішив з'ясувати причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід ураховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма

«Суїцид» стала початком нової течії в соціології – суїцидології.

Суїцидальна поведінка — це прояв суїци­дальної активності: думки, наміри, погрози, спроби, замахи.

Суїцидальна спроба — цілеспрямоване опе­рування засобами позбавлення себе життя, що не закінчується смертю.

Самовбивця — людина, яка втратила віру, надію, впала у відчай і смуток. Така людина ду­має лише про себе, не думає про близьких.

Самогубства відбуваються із різних причин (економічних, соціальних, психологічних і т.п.),       а також як наслідок злочинів, зокрема, доведення до самогубства. Разом з цим, стабільної позитивної практики соціального реагування як на саме явище самогубства, так і на окремі його прояви в Україні дотепер не вироблено, немає належних науково обґрунтованих методичних розробок відносно цілого ряду складних і актуальних питань реагування на таке негативне соціальне явище й у першу чергу його попередження. На сьогодні Україна ввійшла до групи країн із досить високим рівнем суїцидальної активності.

Самогубство в загальнопсихологічному аспекті трактують як поведінку людини, спрямовану на її знищення. Проте не всі дії людини, які призводять до її смерті, можна вважати суїцидальними. Самогубством уважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок).

З безлічі різних причин і мотивів суїцидальних вчинків серед підлітків і дітей можна виділити такі:

-         особисто-сімейні конфлікти (несправедливе ставлення з боку родичів і оточуючих, розлучення і конфлікти батьків, перешкода до задоволення актуальної потреби, самотність, невдале кохання, брак уваги з боку близьких та оточуючих);

-         стан психічного здоров'я (реальні конфлікти у здорових осіб, патологічні мотивування, обумовлені розладами психічної діяльності);

-         стан фізичного здоров'я (соматичні захворювання, фізичні страждання);

-         конфлікти, пов'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента (побоювання судової відповідальності, боязнь покарання або ганьби);

-         конфлікти в навчальній або професійній сфері (неспроможність, невдачі в навчанні або на роботі, падіння престижу, несправедливі вимоги);

-         матеріально-побутові труднощі та ін.

Незважаючи на очевидну унікальність кожного випадку, суїцид має ряд загальних характеристик. Суїцидальна поведінка, як правило, супроводжується стресогенним характером життєвої ситуації і фрустрацією провідних потреб. Для суїцидента характерні: нестерпність страждань, пошук виходу із ситуації, переживання безнадійності ситуації і власної безпорадності, аутоагресія, амбівалентне ставлення особистості до суїциду, спотворення сприймання реальності – зацикленість на проблемі, «тунельний зір». Усе це призводить до звуження вибору, до втечі в «суїцид». При цьому суїцидальну поведінку, як правило, відповідає загальному стилю життя і особистісним установкам.

Можна виділити три форми суїциду:

-         достеменний (коли людина дійсно хоче вбити себе);

-         афективний (з переважанням емоційного моменту);

-         демонстративний (самогубство як спосіб привернути увагу до своєї особи).

Перший, в основному, характерний для хлопчиків, другий і третій – для дівчаток. Причому, «достеменний»   суїцид,   як   правило,   «вдається»   самогубцям.   У   процентному   відношенні   на «достеменний» суїцид припадає 10% усіх підліткових суїцидів, на «демонстративний» – 90%.

Тобто суїцидальна поведінка підлітка – це крик про допомогу.

Підліток, який замислюється про суїцид, усе-таки сподівається, що щось зміниться на краще, що хоч хтось побачить, як він потребує допомоги, розуміння й підтримки, як йому хочеться поділитися своїми переживаннями. Тоді він і починає поводитися так, щоб привернути увагу до себе. А завдання друзів і батьків побачити цю зміну в поведінці.

Якщо дитина висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед, необхідно обміркувати ситуацію або обставини, у яких  проявляється бажання дитини позбавити себе життя. Підліток може виказувати бажання  померти, коли щось складається  всупереч його бажанням (якщо батьки  не купують йому те, що він просить, або не відпускають на дискотеку чи концерт). Те ж бажання він може проявити, коли батьки  карають  або коли неповнолітній  намагається   викликати у батьків почуття провини, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим у своїх цілях. Батькам необхідно проаналізувати, коли підліток повторить подібне висловлювання, або ж він говорить про бажання померти в несподіваній ситуації: коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів. Як часто висловлюється бажання померти і за яких обставин.

          Іноді думки про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції. На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу: “Я тебе ненавиджу”, “Ви злі”, “Я втечу з дому”, “Я хочу жити у бабусі”. Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції.  Підлітку необхідно дати можливість виразити свої почуття та обговорити їх. Слід зберігати самовладання, не дозволяти дитині маніпулювати батьками.

          Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбаченими, чи виступають як спроба маніпуляції, батькам слід спробувати виявити ознаки небезпеки. Якщо  батьки  помічають одразу декілька ознак - певні почуття, висловлювання, зміни в поведінці або характерні ситуації,  то ставитися до цього слід  дуже серйозно.  Потрібно поговорити з дитиною про її почуття та про самогубство. Не пропонувати різні відповіді на серйозні питання, не говорити,  чому вона не повинна почувати того, що почуває. Саме це може лише посилити  у підлітка почуття провини, безвихідності свого становища та власної непотрібності. Необхідно прагнути того, щоб  підліток сам пропонував  альтернативні рішення своїх проблем. Якщо ж виникають сумніви або невирішені питання, то  можна звернутися  до практичного психолога, психотерапевта, дитячого психіатра тощо та попросити  професійної допомоги.

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги  дитини, а також покращення спілкування в родині. Усі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності  особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс.

          Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:

- завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині – це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;

- не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, досягненні певних життєвих цілей тощо;

- демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

- сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є  - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, майже ви самі;

- підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

- слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

 

Рекомендації батькам, коли підлітки проявляють суїцидальні тенденції або відчай:

 

- залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;

- дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;

- важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире  занепокоєння, турбота про дитину;

- говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути  дитину;

- зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;

- не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

- виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання (“Що трапилося?”, “Що відбулося?”), які  будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні;

- спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;

- намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини,  займайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю;

- дайте можливість  вашій дитині знайти   свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що  знаєте вихід із кризової ситуації;

- ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися     безпорадним, але необхідно пам’ятати, що ваша дитина має знайти власний вихід з проблемної ситуації;

 - обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідні вісім обіймів на день;

- сприймайте  дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;

- покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;

- якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

          


                                     (за матеріалами http://ryabushky.lbd-osv.gov.ua/news/13-29-11-09-09-2019/)